Алексей С. Железнов (grimnir74) wrote,
Алексей С. Железнов
grimnir74

Оксана Мешко. Как КГБ не смог одну «козацьку матір»» победить

Фото:
Переклад українською мовою нижче


Женщина, которую КГБ так боялось, что в 76 лет отправило этапом к Охотскому морю в ссылку. Женщина, которая сначала защищала своих родных, а затем встала на защиту всех репрессированных. Оксана Мешко — соучредитель Украинской Хельсинской группы, «зубная боль» КГБ и «легенда диссидентского движения».

Оксана Мешко, или как ее еще называли — «козацька матір», родилась 30 января 1905 года в селе Старые Санжары Полтавской области. Ее родители — малоземельные крестьяне — выходцы из козаков, избежавших закрепощения. В многодетной семье царил козацкий дух.

Детство Оксаны Мешко пришлось на годы Первой мировой войны, Украинской революции 1917-1920 годов и установление большевистского режима в Украине. Отец — садовод Яков Мешко в 1920 году вместе с другими заложниками был расстрелян «красными» за невыполнение волостью продналога на Холодной горе в Харькове.

Ранее погиб ее 17-летний брат Евгений, активист «Просвіти», боец повстанческого отряда. Дом конфисковали. Сестра Вера, брат Иван и мать Оксаны разбрелись по миру.

Оксана же была любознательной и упрямой от рождения . Ей удалось в 1927 году поступить на химический факультет Института народного образования в Днепропетровске и даже суметь его закончить, несмотря на несколько исключений за «соцпроисходжение».

Мешко каждый раз добивалась восстановления, не имея ни общежития, ни стипендии, готовилась к экзаменам и сдавала их почти экстерном, но так и не вступила в комсомол.

В 1930 году Оксана вышла замуж за университетского преподавателя Федора Сергиенко, бывшего члена Украинской коммунистической партии. Ее мужа дважды арестовывали: «Второй его арест был столь же неожиданным, как и беспричинным», — писала Оксана.

Почти год она обращалась в различные учреждения. Дошло даже до генерального прокурора УССР, после чего дело вернули на доследование, и через 9 месяцев Федора Сергиенко выпустили из-за решетки. Но после этого мужчина не мог устроиться в Днепропетровске на работу, а потому уехал на Урал. Туда позже с детьми перебирается и Оксана. Во время бомбардировки погибает старший сын супругов — одиннадцатилетний Евгений, и в мае 1944-го семья возвращается в Украину.

Когда семья Мешко-Сергиенко оседает в Киеве, в 1946 году с Волыни туда приезжает сестра Оксаны Вера Худенко. Сын Веры — Василий служил в Советской армии, попал в немецкий плен, бежал и погиб в рядах Украинской повстанческой армии. Соседи донесли на Веру в НКВД, и когда сестру арестовали, Оксана добивается ее освобождения. Это закончилось тем, что обоим сестрам выдвигают обвинения в «намерении совершить покушение на первого секретаря ЦК КП(б)У Никиту Хрущева».

Допрашивали и днем, и ночью. Позже Оксана Мешко напишет в своей книге воспоминаний «Між смертю і життям» об этих допросах тоже.

«Не призналась я и после 21 суток следствия без сна, которое чинилось следующим образом: ночные допросы начинались через 30-40 минут после „отбоя“, кончались в час, иногда раньше, перед „подъемом“ ... Днем следил „волчок“, чтобы бодрствовала и не дремала. Можно было сидеть на кровати, но не лежать. За „клевание носом“ сажали в карцер в холодный подвал и забирали верхнюю теплую одежду. Карцер без кровати и „тюфляка“, паек — 300 граммов хлеба и дважды кипяток. Порой за дремоту сажали в бокс, где быстро исчезал воздух, и я теряла сознание ...», - свидетельствует против советской системы Мешко.

Через 7 месяцев каждую из сестер заочно приговорили к 10 годам исправительно-трудовых лагерей. Мешко работала в «сельхозотряде» на Ухте, била камень под Иркутском, была строителем. Ужасы сталинских концлагерей описала позже в книге «Між смертю і життям».

«Это правдивый взгляд украинки на уродливый мир, созданный чужих духом, насильственной, враждебной человеку идеологией. Жаль, что книга быстро стала библиографической редкостью. Зимой 1978-1979 годов эту книгу читали по Радио Свобода», — писал Василий Овсиенко.

В 1954 году Мешко комиссовали как больную, выпустили в ссылку и через 2 года она смогла получить паспорт и вернуться в Украину — к сыну Олесю, жившему в Киеве в крошечном помещении.

Оксана Мешко разом з членами УГГ (зліва направо): Михайло Горинь та Василь Овсієнко. Приблизно 1990 рік

Оксана Мешко вместе с членами УХГ (слева направо): Михаил Горынь и Василий Овсиенко. Примерно 1990 год

В июле 1956 года полковник юстиции Захарченко, вручая Мешко реабилитационное удостоверение, с ноткой искренности сказал: «Родина просит извенения. Желаю вам счастья и будьте здоровы».

«Счастье» от КГБ состояла в том, что в 1972 году посадили сына Оксаны Мешко — Олеся, и она начала выступать в его защиту.

Когда Николай Руденко поделился с Мешко идеей о создании Украинской Хельсинской группы, она безоговорочно сказала: «Вот я вам буду второй».

За первые два года деятельности УГГ у Мешко было 9 обысков. В доме напротив устроили наблюдательный пункт с аппаратурой ночного видения, а огород у дома «спецы» перекапывали несколько раз, выискивая «крамолу». Чтобы довести 75-летнюю женщину до инфаркта, на нее совершили вооруженное нападение.

«Оставшись на свободе одна после арестов 5 февраля 1977 года председателя УХГ Николая Руденко и члена-основателя Олексы Тихого, а вскоре и всего первоначального состава группы, отважная 72-летняя женщина вынуждена была из-за перманентного характера репрессий, примененных КГБ к членам группы, постоянно воспроизводить УХГ и самоотверженно направлять ее деятельность, чтобы не допустить угасания этого последнего очага сопротивления колониальному режиму, последнего огонька надежды многих сотен украинских политзаключенных, среди которых был и я, ее сын», — напишет о своей матери политзаключенный Олесь Сергиенко.

За бесстрашие, упорство и смелость Мешко стали называть «козацькою матір’ю».

Советскую власть не остановил почтенный возраст Оксаны Мешко, и 1980 году ее арестовывают по принудительно сфальсифицированной экспертизе в психбольницу. Суд состоялся 5-6 января 1981 года, никому из родных о нем не сообщили, и 76-летнюю Оксану Мешко приговорили к 6 месяцам лагеря строгого режима и 5 годам ссылки. «Я еще Брежнева переживу!», — говорила Оксана Мешко своим преследователям. Так и произошло ...

Оксана Мешко разом із сином на засланні. 1981 рік

Оксана Мешко вместе с сыном в ссылке. 1981 год

На место ссылки в поселение Аян Хабаровского края на берегу Охотского моря Оксану Мешко везли этапом через всю «империю зла» 108 суток. В Аяне тогда досиживал последние три месяца ссылки ее сын Александр Сергиенко. Оксана Яковлевна все же перенесла этап, выжила, несмотря на недуги, в занесенной снегом хибарке, и в 1985 году ее привезли в Киев.

КГБ уже не знал, что с делать с Мешко, и было принято решение отпустить диссидентку за границу — на лечение. В феврале 1988 года по приглашению украинской диаспоры Оксана уехала в Австралию на операцию и выступила в парламенте Австралии с информацией о положении в Украине.

Советская власть надеялась, что Мешко не вернется, но Оксана Яковлевна приняла участие в работе Всемирного конгресса свободных украинцев в США — и вернулась.

Вскоре Оксана Мешко вошла в координационный совет, созданной на основе УХГ в 1988 году — Украинского Гельсинского Союза (УГС). В апреле 1990 года Мешко открывала съезд УГС, где союз трансформировался в Украинскую республиканскую партию и провозгласила целью — продвижение к независимости Украины. В июне того же года Оксана Мешко инициировала возобновление деятельности правозащитного движения под названием Украинский комитет «Хельсинки-90», а также осенью участвовала в студенческом голодании.

До провозглашения независимости Украины Оксана Мешко не дожила чуть более полугода. На ее общей с матерью могиле — козацкие кресты.

Євгенія Тюхтенко, опубликовано на сайте Радіо Свобода

Перевод: Аргумент


Перевод на украинский

Жінка, яку КДБ так боялося, що у 76 років відправило етапом до Охотського моря на заслання. Жінка, яка спочатку захищала своїх рідних, а потім стала на захист усіх репресованих. Оксана Мешко – співзасновниця Української Гельсінської групи, «зубний біль» КДБ і «легенда дисидентського руху».

Оксана Мешко, або як її ще називали «козацька матір», народилася 30 січня 1905 року в селі Старі Санжари на Полтавщині. Її батьки – малоземельні селяни – вихідці з козаків, які уникли покріпачення. У багатодітній родині панував козацький дух.
Дитинство Оксани Мешко припало на роки Першої світової війни, Української революції 1917-1920 років і встановлення більшовицького режиму в Україні. Батько – садовод Яков Мешко у 1920 році разом з іншими заручниками був розстріляний «червоними» за невиконання волостю продподатку на Холодній горі в Харкові.

Раніше загинув її 17-літній брат Євген, активіст «Просвіти», боєць повстанського загону. Хату конфіскували. Сестра Віра, брат Іван і мати Оксани розбрелися по світу.

Оксана ж була допитлива й уперта від народження. Їй вдалося у 1927 році вступити на хімічний факультет Інституту народної освіти в Дніпропетровську і навіть зуміти його закінчити, попри декілька виключень за «соцпоходження».

Мешко кожного разу добивалася відновлення, не маючи ні гуртожитку, ні стипендії, готувалася до екзаменів й складала їх майже екстерном, але так і не вступила в комсомол.

Звинуватили у підготовці замаху на Хрущова
У 1930 році Оксана вийшла заміж за інститутського викладача Федора Сергієнка, колишнього члена Української комуністичної партії. Її чоловіка двічі заарештовували: «Другий його арешт був стільки ж несподіваним, як і безпричинним», – писала Оксана.

Майже рік вона зверталася до різних установ. Дійшла навіть до генерального прокурора УРСР, після чого справу повернули на дорозслідування, і через 9 місяців Федора Сергієнка випустили з-за ґрат. Але після цього чоловік не міг влаштуватись у Дніпропетровську на роботу, а тому виїхав на Урал. Туди пізніше з дітьми перебирається й Оксана. Під час бомбардування гине старший син подружжя – одинадцятирічний Євген і в травні 1944-го родина повертається в Україну.

Коли родина Мешко-Сергієнко осідає у Києві, то у 1946 році з Волині туди приїжджає сестра Оксани Віра Худенко. Син Віри – Василь служив у Радянській армії, потрапив у німецький полон, утік і загинув у рядах Української повстанської армії. Сусіди донесли на Віру в НКВС, й коли сестру арештували, Оксана добивається її звільнення. Це закінчилося тим, що обом сестрам висувають звинувачення у «намірі вчинити замах на першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова».

Допитували і вдень, і вночі. Пізніше Оксана Мешко напише у своїй книзі спогадів «Між смертю і життям» про ці допити теж.

«Не призналась я і після 21 доби слідства без сну, що здійснювалося в такий спосіб: нічні допити починалися через 30-40 хвилин після «отбою», кінчалися за годину, часом менше, перед «підйомом» ... Вдень пильнував «вовчок», щоб бодрствувала і не дрімала. Можна було сидіти на ліжку, але не лежати. За «клювання носом» саджали до карцеру в холодний підвал і забирали верхній теплий одяг. Карцер без ліжка і «тюфляка», пайок – 300 грамів хліба і двічі окріп. Часом за дрімання саджали в бокс, де швидко бракло повітря, і я непритомніла...», – свідчить проти радянської системи Мешко.

У сталінських концтаборах – «між життям і смертю»
Через 7 місяців кожну з сестер заочно засудили до 10 років виправно-трудових таборів. Мешко працювала в «сільгоспзоні» на Ухті, била камінь під Іркутськом, була будівельником. Жахи сталінських концтаборів описала пізніше в книжці «Між смертю і життям».

«Це правдивий погляд українки на потворний світ, витворений чужинецьким духом, насильницькою, ворожою людині ідеологією. Шкода, що книжка швидко стала бібліографічним раритетом. Взимку 1978-1979 років цю книгу читали по Радіо Свобода», – писав Василь Овсієнко.

У 1954 році Мешко комісували як хвору, випустили на заслання і через 2 роки вона змогла отримати паспорт і повернутися в Україну – до сина Олеся, який жив у Києві у крихітному помешканні.
У липні 1956 року полковник юстиції Захарченко, вручаючи Мешко реабілітаційне посвідчення, з ноткою щирості сказав: «Родина просит извинения. Желаю вам счастья и будьте здоровы».

«Щастя» від КДБ полягало у тому, що у 1972 році ув’язнили сина Оксани Мешко – Олеся і вона почала виступати на його захист.

«Оце я вам буду друга» – про заснування УГГ

Коли Микола Руденко поділився з Мешко ідеєю про створення Української Гельсінської групи, вона беззастережно сказала: «Оце я вам буду друга».

За перші два роки діяльності УГГ у Мешко було 9 обшуків. У будинку навпроти влаштували спостережний пункт з апаратурою нічного бачення, а город біля будинку «специ» перекопували декілька разів, вишукуючи «крамолу». Щоб довести 75-річну жінку до інфаркту, на неї вчинили збройний напад.

«Залишившись на свободі одна після арештів 5 лютого 1977 року голови УГГ Миколи Руденка та члена-засновника Олекси Тихого, а невдовзі й усього первинного складу групи, відважна 72-річна жінка змушена була через перманентний характер репресій, застосованих КГБ до членів групи, постійно відтворювати УГГ і самовіддано скеровувати її діяльність, щоб не допустити згасання цього останнього вогнища опору колоніальному режиму, останнього вогника надії багатьох сотень українських політв’язнів, серед яких був і я, її син», – напише про свою матір політв’язень Олесь Сергієнко.

За безстрашність, затятість та сміливість Мешко стали називати «козацькою матір’ю».

Радянську владу не зупинив поважний вік Оксани Мешко і 1980 року її ув’язнюють по примусовій фальсифікованій експертизі у психлікарню. Суд відбувся 5-6 січня 1981 року, нікому з рідних не повідомили, і 76-річну Оксану Мешко приговорили на 6 місяців табору суворого режиму і 5 років заслання. «Я ще Брежнєва переживу!», – казала Оксана Мешко своїм переслідувачам. Так і сталося..
На місце заслання у поселення Аян Хабаровського краю на березі Охотського моря Оксану Мешко везли етапом через усю «імперію зла» 108 діб. В Аяні тоді досиджував останні три місяці заслання її син Олександр Сергієнко. Оксана Яківна ж перенесла етап, вижила, попри недуги, у занесеній снігом халупці і 1985 року її привезли до Києва.

Думали: «баба Оксана не повернеться»

КДБ вже не знав, що з робити з Мешко і булу ухвалено рішення відпустити дисидентку за кордон – на лікування. У лютому 1988 року на запрошення української діаспори Оксана виїхала до Австралії на операцію і виступила в парламенті Австралії з інформацією про становище в Україні.

Радянська влада сподівалася, що Мешко не повернеться, але Оксана Яківна взяла участь у роботі Світового конгресу вільних українців у США – і повернулася.

Незабаром Оксана Мешко увійшла до координаційної ради, створеної на основі УГГ у 1988 році – Української Гельсінської Спілки (УГС). У квітні 1990 року Мешко відкривала з’їзд УГС, де спілка трансформувалася у Українську республіканську партію і проголосила метою – поступ до незалежності України. У червні того ж року Оксана Мешко зініціювала поновлення діяльності правозахисного руху під назвою Український комітет «Гельсінкі-90», а також восени брала участь у студентському голодуванні.

До проголошення незалежності України Оксана Мешко не дожила трохи більше ніж півроку. На її спільній з матір’ю могилі – козацькі хрести.
Tags: cherchez la femme, ЖЗЛ, История и культура, СССР, Украина
Subscribe

Posts from This Journal “СССР” Tag

promo grimnir74 march 1, 2013 07:50 76
Buy for 100 tokens
Разместите рекламу в Промо моего блога - и о вашей записи узнают сотни и тысячи людей, ежедневно просматривающих мои посты. И не забывайте смотреть, кто разместил и что предлагает нашему вниманию Запрещается размешать статьи, имеющие в заголовке и первой строке нецензурную и…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments